Улітку 2014 року Збройні Сили України успішно наступали, визволяючи наші міста й села від російських окупантів. Кожний визволений населений пункт заслуговує на окрему розповідь, але визволення Торецька (тоді — Дзержинська) було особливе, адже визволяли місто переважно спецпризначенці. Саме вони завдали значних утрат ворогові
Планували, що зведений підрозділ спеціального призначення здійснить розвідку в місті. Треба було уточнити вже наявну інформацію щодо кількості російських окупантів, місць їхнього розташування, кількості блокпостів, наявності військової техніки. Також треба було дізнатися про адміністративний режим в окупованому місті: комендантську годину, перепускний режим тощо.
Спецпризначенці мали захопити штаб ворога й утримувати його до підходу основних сил — підрозділів нашого війська.
Дві групи дістали такі завдання: одна мала вийти в район одного з місцевих супермаркетів та здійснити розвідку з метою виявлення військової техніки — була інформація, що десь приховано ворожу установку «Град» (БМ-21), — і в подальшому вийти до будівлі міської адміністрації.
Перед другою групою стояло завдання увійти в місто, захопити місцеву адміністрацію, озброєння та військову техніку, розташовану коло будівлі, й утримувати до підходу основних сил АТО.
Ускладнювало ситуацію те, що місто розташоване поруч із Горлівкою, яку тоді було перетворено на один із форпостів російських окупантів.
Командир групи морського центру спецпризначення, позивний «Майстер», капітан 1 рангу Едуард Шевченко напередодні сам пішов у розвідку. Він проїхав по Торецьку на старенькій «Таврії» й побачив усе на власні очі. Стало зрозуміло: ворожий гарнізон у місті невеликий, тому успіх залежатиме від швидкості й злагодженості дій сил АТО.
Як з’ясувалося, пробиватися через блокпости необов’язково, можна скористатися об’їзними шляхами. Про це доповіли в штаб АТО.
Спочатку керівники операції планували наступ наприкінці дня 20 липня. Проте спецпризначенці довели, що в такому разі є великий ризик: нашим підрозділам довелося б на ніч залишатися на позиціях у місті, а за цей час противник зміг би підтягнути дуже багато сил. Тому вирішили наступати зранку, коли закінчиться дія комендантської години.
Планували діяти кількома групами спеціального призначення. Одна мала увійти в місто в обхід блокпостів російських окупантів і зайняти ключову позицію в центрі, де був їхній штаб, друга група мала обійти з іншого боку, прикривши першу. Планували, що дорогу перекриють підрозділи Нацгвардії та ЗС України, щоб не дати змоги ворогові підтягнути підкріплення. Після захоплення центру мали увійти в місто основні сили ЗСУ та НГУ, щоб охопити його по периметру.
Однак не так сталося… З певних причин армійці й підрозділи НГУ не перекрили сполучення між Торецьком і Горлівкою. Ворог скористався можливістю перекинути в місто підкріплення.
20 липня о 22.30 групи спеціального призначення на цивільних автомобілях вийшли у вихідний район. Зранку — з 4.00 до 5.30 вони почали вихід у райони виконання завдань.
О 5.30 група під командуванням «Вожака» разом із групою із 73-го морського центру спецпризначення прибула до першої запланованої точки.
О 6.05 група 73-го МЦ під командуванням «Майстра» вирушила до міської адміністрації: там, згідно з даними розвідки, і був штаб російських окупантів.
Група із 33 спецпризначенців розосередилася й почала квартал за кварталом підходити до міськдержадміністрації. Місто ще не прокинулося, траплялися поодинокі місцеві жителі, часом проїжджали автомобілі. Їх зупиняли, перевіряли. Два кермувальники не відреагували на команду зупинитися, тоді довелося стріляти по колесах. Не дарма: у середині сиділи озброєні сепаратисти. На підході до міської адміністрації групу наших спецпризначенців було виявлено, і супротивник відкрив вогонь із сусідніх будинків. Наша група дала гідну відповідь і швидко зачистила будівлю. Кількох ворогів було взято в полон.
До дверей адміністрації під’їхали автобусом. Один із наших бійців пострілом із пістолета знешкодив вартового. Міську адміністрацію захопили миттєво. З моменту, коли заїхали в місто, до її захоплення минуло не більше як 20 хвилин. У будівлі виявилося 10 затриманих цивільних осіб.
Спецпризначенці зайняли вогневі позиції, виставили прикриття й почали «зачищувати» й перевіряти приміщення. Поверх за поверхом, кімнату за кімнатою.
Обережно, зброя напоготові, чути короткі доповіді:
— Чисто!
— Прийняв. Далі?
— Чисто…
На одному з поверхів відпочивали російські окупанти. Пробудження вийшло несподіваним і невеселим. Звісно, коли в очі уважно «дивляться» стволи автоматів і кулеметів, то мимоволі почуваєшся розгублено.
Однак не все минуло тихо: коли піднялись на дах будівлі, щоб підняти прапор України, і кулеметник підійшов до флагштока, аби зняти деенерівську ганчірку, по ньому з дев’ятиповерхівки навпроти вдарила черга з кулемета.
Вороги очухалися й вирішили, що з невеликою групою українських вояків упораються без проблем. Та було одне «але»: не на тих натрапили.
О 6.50 група «Вожака» в складі восьми бійців після виконання завдання поблизу супермаркета вирушила в район адміністрації, але дорогою на вулиці Дзержинського потрапила під обстріл з АГС-17. Вогонь вели із жовтого Mercedes Sprinter. Під час короткої перестрілки супротивника було знищено.
Приблизно о 7.00 ця група зайняла оборону поблизу школи з тильного боку міської ради, де знову потрапила під вогонь, цього разу з підствольних гранатометів. Одночасно з дев’ятитиповерхівки перед міською радою стріляли снайпери та розрізнені групи бойовиків.
На допомогу ворогу з Горлівки вирушила численна група бойовиків. Оскільки в’їзд у місто не було перекрито, вони майже об 11.00 дістались до місця бою. Сили супротивника були потужними, з двома танками Т-64 і БТР.
БТР-70 російських окупантів під’їхав до входу в школу. Потужний вогонь бойовиків суттєво посилився, але ненадовго: вдалим пострілом з РПГ-22 одного з восьми українських бійців бронетранспортер було виведено з ладу.
Бій тривав, один танк почав стріляти прямою наводкою, другий — кружляв навколо адміністрації й теж вів вогонь. Близько полудня бойовики зрозуміли: викурити українців із будівлі не вдасться. Тоді вони відкрили вогонь із реактивного піхотного вогнемета «Джміль». Термобаричні боєприпаси мали б завдати чималої шкоди, але загорівся тільки будинок. Вогонь охопив верхній поверх, згодом пожежа поширилася на інші поверхи.
Ускладнювало ситуацію те, що там нещодавно зробили «євроремонт» у стилі «колгосп-стайл». Уся ця пластикова гидота почала випускати отруйний чорний дим. Декотрі з полонених бойовиків, побоюючись смерті у вогні, почали стрибати з вікон. Українським спецпризначенцям довелося спуститись у підвал, прихопивши полонених.
Тим часом танк, відвернувши башту, таранив вхідні двері. Йому назустріч вийшов спецпризначенець із протитанковим гранатометом РПГ-22. Перша граната тільки ковзнула по броні, і танк вистрелив. Бійця контузило, але він крикнув своїм: «Я його знищу!» І поцілив танку під башту. Її заклинило, танк загорівся й від’їхав.
Бій не вщухав. Один з офіцерів-спецпризначенців, який координував дії бійців, попросив підтримки артилерії та авіації. Артилеристи й пара Су-25 відпрацювали точно: жодна ракета, снаряд не влучила ані в будівлю, де були наші, ані в інші будинки.
Група «Вожака» не давала ворожим кулеметникам зі школи вести прицільний вогонь — згодом дві кулеметні точки було пригнічено вогнем.
Утрати російських окупантів збільшувались, а тим часом частини НГУ та ЗСУ нарешті замкнули кільце навколо міста. Група з трьох танків із 17-ї танкової та з 169-го центру «Десна» пройшла полями та несподівано увійшла в місто. До будівлі підтягнулись БТР-4Е НГУ, але на той час бій фактично завершився. Тікати в Горлівку з оточення було нікому: майже усіх терористів знищили. Бій тривав приблизно до 15.30, тож наші війська визволили Торецьк від російських окупантів за 10 годин. Спецпризнаценці не втратили жодного бійця, були лише поранені.
Це був чи не єдиний у світовій практиці випадок, коли спецпризначенці взяли на себе основний тягар бою за визволення міста. До того ж не було завдано ніякої шкоди мирним кварталам.
